Ебать, бро, одну историю расскажу, офигенную, связанную с закладками, головняками и прочими кайфовыми штуками. Сам не веришь, как я на самолете слетал в Москву, чтобы полюбоваться на Ленина. Но ладно, давай сначала все по порядку.
Мой друг-наркоман, Димон, подкинул мне идею. Он читил какую-то статью про то, как Москва ваще крутая и там много чего интересного. И я, конечно, подумал, а почему бы и нет? Мне было на собственно похуй, короче.
Но вот проблема - деньжат у меня мало, а бабки срочно нужны, чтобы слетать в Москву. И как-то сама собой возникла идейка - просто продать парочку закладок, посадить других на головняки и намутить денежку.
Вообще, я - довольно везучий тип, и нашел контакт того, кто мог бы помочь с закладками. Встретились мы где-то в парке, он пропихнул мне этот крэк, этот амфетамин, и я понял, что это - мой шанс.
Вечером я начал продавать эту дрянь. Вечер удался, продал почти все, и честно говоря, себя чувствовал таким же дилером, как Валерчик с углём.
Накопил я бабок, хватило на билет до Москвы. Купил сразу на самолет, всё по-быстрому, потому что я, понимаешь, планировал прилететь в столицу как можно скорее.
Это был мой первый полёт, и я боялся, конечно, но гердос и амфетамин сделали свое дело. Я просто нажрался ими, чтобы успокоиться. От долгого полёта начала крутить, блин, голова, словно я извлекал из неё самые смешные шутки для моего стендап-выступления.
Вот тут вспомнил про Ленина. Мне его, честное слово, было интересно увидеть, но я не знал точно, где он стоит. Прилетел в Москву, вылез из самолета и огляделся - а его нигде нет! Я забыл спросить Димона, где искать этого героя, и теперь сам был в замешательстве.
Сорвался на остановку, посадился в автобус и решил спросить у местных. Но они, блять, просто читили меня, нарциссы какие-то. Ничем не помогли, даже не знали, кто такой Ленин. Мол, иди на хуй, мол, малолетний наркоман! Взял карту, нашел метро, вместился в толпу и поехал искать своего героя. Прыгнул на станции "Охотный ряд", вылез на улицу - и вот оно, Мавзолей! Я подошел поближе, потянулся рукой, чтобы потрогать его, но меня оттолкнули охранники. Оказывается, всех ценностей трогать нельзя. Пришлось засунуть руки в карманы и пальчиками погладить свои закладки, почувствовать настоящий кайф.
Охуенное было чувство - стоять перед Лениным и вспоминать все те моменты, когда я грабил людей ради своих наркотиков. Я сразу стал осознавать, что история крутится вокруг нас, наркоманов, и каждый из нас - своего рода герой.
После этого я решил вернуться на свою бабушку, которая у меня в Москве живет. Ведь она - самый настоящий героин. Вот только бабки на билет надо было найти. И я вспомнил, что недавно моя бабушка поругалась с соседкой изнихуя и угрожала ей, что у неё есть "коричневый".
Я позвал её в сторону и спросил, что она имела в виду. Оказывается, она имела в виду героина. Долго объясняла ей, что коричневый - это совершенно другое. Ну, в общем-то, после разговора и продажи пары закладок ей удалось найти нужные бабки. Взял билеты, купил подарки для бабушки, и поехал к ней.
Бабушка была рада меня видеть, хоть уже и взрослый такой потрепанный. Я рассказал ей про свои приключения, про Ленина, про все те истории, которые произошли со мной. Она слушала внимательно, словно я был её стендап-комиком, и ржала, как дикая коза.
В итоге, Москва оказалась ваще чумовой, и я вернулся домой с кайфом в сердце и немного с деньгами в кармане. Но главное - я понял, что геро - это не только Ленин, это не только я, это каждый из нас. И каждый из нас может найти свою собственную героиню - бабушку, которая будет любить и понимать.
Але-хо-хо! Що тут у нас, народець? Розказуватиму вам сьогодні крутезну історію, як я, наркоман комік, засмоктився амфетаміном і почав шмаляти на пляжі! Взагалі, як тільки я почуваю, що трохи налитувався, у мене виникає мегаідея, і таке завжди виходить. То ж готові до екстазу?
Заготовив я собі купу закладок на цей вихідний, обіцяв собі влаштувати веселу вечірку. І ось вона, довгоочікувана пятнична ніч! Малий, кумик-дистриб'ютор, приїжджає до мене на байку із своїм баяном. І клопітко вибираю для себе дозу мефедрону, щоб дати жару без папараці. Але треба бути обережним, уникати всяких мамонтів, бо тут може вискочити один з них, і приділити мене зайвої уваги. Я ж не маю часу на таких дрянь.
Отож я кидаюся швидкісно курити свою шняжку. І тут, під польотом моїх мірських турбогвинтів, я відчуваю, як цей стимулюючий сплав очіплює моє тіло, даруючи неймовірне екстатичне блаженство. Вечір стає яскравішим, звуки музики мов сексуальні зайчики, що побігли вигадати нові пози. І я, як художник-експериментатор, показую своїм друзям, що таке справжня свобода від уявних меж і стереотипів.
А в якийсь момент, як уже вся компанія відчуває внутрішній адреналін, я пропоную потоваришувати на пляж, щоб розвантажитися від всіх наших "шалених витворів мистецтва". Тут якраз ідеальне місце для величезного веселого шоу. Кругом тільки народ, пляжні парасольки, крихка веселка бікіні і одні штани розміру XXXL. Ну а ми, злих коміків, зі своїми чорними сорочками і вогненними очима, вирішуємо показати всім, як влетіти в неймовірну атмосферу мандрівки по уявних просторах.
На сцені гримить рок-н-ролл, а ми підтягуємося до рок-н-роллу своєю шняжкою. Іноді і шмаляти треба з рокерським задором! Ми рухаємося, як астронавти на місячній поверхні, словно головні герої фільмів про постапокаліпсис. А потім, вирішуючи покорити цілий світ, я починаю свій виступ-імпровізацію. Шоу від наркомана-коміка! Бадьорі глядачі раптом вуетають, особливо, коли я починаю розповідати про свої пригоди з мефедроном.
"Але, діти, не повторюйте мої помилки! Хоч меф тягне на себе як магніт, він же може змінити тебе настільки, що ти починаєш виростати собі роги на голові і розказувати всім про життя на Юпітері!"
Але поки я розповідав крутезну історію, вже смеркало. І ми з командою вирішуємо перетворити пляж в лазурну дискотеку. Музика, світло, танці – все по-дорослому з голлівудським блеском. І тут я, ефектно швидко починаю забувати про свої наркотичні пригоди та віддаюся щасливому пляжному безладдю. Ловлю хвилі екстазу, все літає навкруги, мерехтить, ніби невловима вітрина в нічних вікнах. Ми всі стаємо одним цілим, багатогранним фірмаментом, що палає неможливими кольорами.
Час летить, а я все ще на хвилі ейфорії, підбадьорений своїми наркотичними ілюзіями. Розповідаю афторитетній публіці свої умори, як шукаю цінні закладки на крихкій нічній зорі. І тут, коли сонце починає з'являтися на обрії, ми всі втрачаємо свій адреналін і ветер розвіває наші мокрі волосся врівні з морськими хвилями.
Зморшки від нічних танців та пригод проростають на моєму обличчі, нагадуючи мені про те, що ілюзії сходять на ніч. Але це не кінець, це лише початок нової історії. Мені захотілося втягнути цілий світ у свій комедійний вир, показати кожному, що наркотики – це всього лиш спосіб вийти за межі, відчути усю красу та адреналін життя без обмежень. А ви готові на екстремальну подорож у світ комічного наркозу?